Пам'ять нашого народу містить багато імен тих, хто прославив Батьківщину і в мирний час, і в годину лихоліття. Серед героїв воєнної доби особливе місце займає наш земляк Василь Петров. Про нього, людину, яка стала легендою, до кінця війни знали, напевно, всі військовослужбовці на фронті. Ім'я Василя Петрова, довгі роки було відомо на території всієї країни. А сьогодні про українського артилериста Василя Степановича Петрова, який втратив обидві руки в битві при форсуванні Дніпра восени 1943 року, але знайшов у собі сили повернутися на фронт і отримати другу зірку Героя, знають далеко не всі. Зазвичай про відомих людей ми дізнаємося завдяки книгам.

За даними Вікіпедії, товариши і однополчани Василя Петрова неодноразово безуспішно намагалися розповісти про його подвиг, просили написати книгу про нього Бориса Польового, Михайла Шолохова, Олеся Гончара, але всі листи до маститих письменників так і залишилися без відповіді. Те, чого не зробили вони, зробив наш земляк - мелітопольський письменник Сергій Іванович Авдєєнко.

3 березня, до 95-річчя від дня народження Василя Петрова, в читальному залі бібліотеки ім. М.Ю. Лермонтова відбулася презентація книги С. Авдєєнка «Три подвига Василия Петрова».

Відкрив презентацію начальник відділу культури Мелітопольської міської ради Запорізької області Михайло Семікін. У своєму зверненні він подякував авторові за таке ставлення і увагу до земляків, адже серед книг Сергія Авдєєнка величезну кількість становлять твори, присвячені людям, народженим на запорізькій землі. Крім того, Михайло Олександрович висловив надію, що незабаром відбудеться ще не одна презентація нових книг автора.

Завдяки відеосюжетам гості читального залу, познайомилися з трьома подвигами Василя Петрова і почули голос прославленого українського артилериста, який через роки розповідав нам про своє життя, про бойову взаємовиручку, про благородство на війні.

У залі були присутні люди, що особисто знали генерала Петрова. Його племінниця Віра Степанівна Прихненко, розповіла про дитинство та юність майбутнього двічі Героя Радянського Союзу. З її розповіді стало відомо, що Василь Степанович дуже боявся такого почуття, як жалість. Після війни родина розшукувала його. Та щоб не показуватися на очі рідним без рук, він сам написав і відправив в отчий дім «похоронку», навіть підписався під нею. Але серце рідних Василю Петрову обдурити не вдалося. Саме за підписом його впізнали і розшукали. Генерал Петров приїхав на батьківщину, в с. Дмитрівку Приазовського району Запорізької області, але поставив умову, якщо він побачить, що хтось плаче, то відразу поїде. Вся сім'я, все односельці зустрічали знаменитого земляка, всі посміхалися і вітали Василя Степановича... А плакати йшли в сусідню кімнату.

Про свої зустрічі з генералом Петровим розповіли члени громадської організації «Спілка краєзнавців Мелітопольщини» Володимир Різник і Леонід Жавжаров.

Наприкінці презентації виступив автор книги Сергій Авдєєнко. Письменник розповів, чому вирішив написати книгу про таку людину, подякував тим, хто допомагав при зібранні матеріалів про Василя Степановича Петрова.

Кожен присутній мав змогу прийняти з рук автора за його підписом книгу «Три подвига Василия Петрова».