Шматок землі родючої священний,
Рясної долі світлі береги.
Мій Мелітополю, мій світе наречений,
Чому мені такий ти дорогий?
В. Кулішова
Рясної долі світлі береги.
Мій Мелітополю, мій світе наречений,
Чому мені такий ти дорогий?
В. Кулішова
Поява топоніма "Мелітополь", стосовно території сучасної Мелітопольщини, датується 1784 роком. Саме тоді Г. Потьомкіним у наданій Катерині ІІ реляції щодо адміністративного устрою Таврійської області пропонувалося один із повітів назвати Мелітопольським, для якого "построить город на Молочных водах, наименовав оный "Мелитополь". Через рік В.Каховський "отправился для осмотра удобных к поселению мест". Проте побудова міста так і не розпочалася. Це дозволило розселити в 1807 - 1808 роках на правому березі ріки Молочної ногайців Єдисанської і Буджакської орд, які прийшли з Бессарабії. Перебування ногайців на правобережжі Молочної було нетривалим. Після укладення Бухарестського мирного договору між Росією і Турцією (1812 р.) вони повернулися в Турцію, а вивільнені землі почали заселяти державні селяни.
В 1814 році засідатель Мелітопольського нижнього земського суду Ковтуновський на вивільнених ногайцями землях в урочищі Кизияр визначив "место, где церкви домам быть и позволил селиться там из числа тимошевских жителей девяносто пяти душам". Нове поселення отримало назву Новоолександрівка (при однойменному використанні другої назви - Кизияр).
Тривалий час Новоолександрівка розвивалася як звичайний населений пункт. Лише 7 січня 1842 року Микола І підписав указ Сенату, згідно якого казенне поселення Новоолександрівка переводилося в розряд міст, призначалося центром Мелітопольського повіту і отримувало нову назву - Мелітополь.
Перехід частини жителів у міський стан і збереження іншими статусу державних селян визначили виділення у 50-ті роки ХІХ ст. із Мелітополя сіл Кизияр і Піщане. Зміна статусу сприяла потужному поштовху соціально-економічного розвитку міста. Вже в 1853 році в Мелітополі діяло 7 заводів: 4 цегляних, 1 салотопний і 2 олійних. До 1913 року кількість підприємств збільшилася до 89, вартість продукції склала 3 601 795 рублів, а число робітників - 1 972 чол. Традиційно важливу роль у житті Мелітополя відігравала торгівля. Ще 1821 року новоолександрівці отримали дозвіл на установлення в поселенні трьох щорічних ярмарок (у недільні дні торгівля проводилася на базарі). В 1853 у Мелітополі працювали 14 кам’яних і 18 дерев’яних крамниць. На кінець ХІХ ст. у місті нараховувалося 360 торгівельних закладів, річний обіг яких сягав до 500 тис. рублів.
Розвитку промисловості і торгівлі сприяло будівництво Лозово-Севастопольської залізничної дороги. 1874 року починає функціонувати станція "Мелітополь", а з 1876 року мелітопольці без пересадки могли доїхати до Санкт-Петербурга, Варшави, Відня, Одеси, Владикавказу, Риги та інших міст Російської імперії і Західної Європи. Всі ці фактори сприяли і зміні соціальної складової міста.Зокрема вводиться в дію водопровід в нижній його частині (з 1895 р.), довжина якого в 1912 році склала 1,9 версти. За рік населенню подавалося 14 млн. відер води. На початку ХХ століття для задоволення потреб міста в електроенергії на Фонтанній вулиці (нижня частина) розпочалося будівництво електростанції, яка до Громадянської війни (1918 р.) працювала цілодобово: вночі - на освітлення, вдень - на промислове навантаження. 1847 року відкривається перше парафіяльне училище. На 01.01.1910 року в Мелітополі діяло 29 нижчих і 4 середніх навчальних закладів (реальне і комерційне училища, міська жіноча гімназія та приватна жіноча гімназія). Медичні заклади на початку ХХ ст. представляли міська лікарня, повітова земська лікарня, єврейська лікарня.
Революційні події 1917 року та наступне громадянське протистояння обумовили часту зміну влади у Мелітополі. В цей період місто, завдяки своєму географічному розташуванню, перманентно перебувало під владою дроздовців, денікінців, махновців, врангельців, німців і звичайно ж рад. Остаточно радянська влада у місті була встановлена тільки 30 жовтня 1920 р.
Певний період Мелітополь залишався повітовим центром, але після адміністративної реформи 1923 року місто стало центром однойменного округу. У зв’язку з ліквідацією округів (1930 р.) його переведено до розряду районних центрів Дніпропетровської (1932 р.), а з 1939 р. Запорізької області. 28 червня 1939 року Мелітополь отримав статус міста обласного підпорядкування.
22 травня 1928 року Мала Президія ВУЦВК затвердила нову межу Мелітополя., до якої ввійшли: Червоногірське селище,Юрівка, частина села Кизияр і Новий Мелітополь від вул. Д.Бєдного до лінії залізничної дороги. У 30-ті роки Мелітополь продовжував розширювати свої кордони за рахунок приєднання селища Журавлівка (1938 р.), сіл Піщане, Кизияр (1939 р.).
Після завершення Громадянської війни мелітопольці зосередилися на відновленні зруйнованого господарства. Особливий розвиток отримали такі виробництва, як металообробка, деревообробка, текстильне, крохмально-паточне, миловарне, шкіряне, поліграфічне, тютюнове, цегляно-черепичне, макаронне, борошномельне, консервне. Реалізація нової економічної політики обумовила постійне збільшення у місті промислових і кустарних підприємств як за рахунок відновлення діяльності дореволюційних, так і зновустворених. На 1 жовтня 1925 року в Мелітополі нараховувалося 256 підприємств дрібної промисловості та 147 кустарно-ремеслових промислів. Основну промислової бази на той час складали машинобудівні заводи "Перемога", Воровського, Балицького, станково-будівельний ім. ОГПУ, депо, електростанція, артілі металістів, цегляна "Будівельник", швейна "Промтекстиль", взуттєва "Гігант", харчова "Ударник", м’ясокомбінат, холодильник. У наступні роки здійснювалася реконструкція, розширювалося виробництво і асортимент продукції, яку випускали мелітопольські підприємства, будувалися нові промислові об’єкти, зокрема, заводи плодоконсервний, мотороремонтний, елеватор, хлібозавод, крупорушка, макаронна, меблева і лакофарбова фабрики. Напередодні Великої Вітчизняної війни у місті успішно діяло 39 підприємств в т.ч. 7 союзного і 11 республіканського значення.
Не менший імпульс нова економічна політика в Мелітополі дала розвитку торгівлі. В першому півріччі 1923/24 бюджетного року оподаткувалося 449 торгових підприємств, а в другому - вже 526. В 1925/26 бюджетному році у місті діяло 1326 торгових підприємств, із них 1116 - приватних.
Докорінна перебудова освітньої сфери Мелітополя в першій половині 20-х років сприяла збільшенню кількості навчальних закладів. На 01 січня 1928 року у місті було 2 початкові і 7 семирічних трудових шкіл соцвиховання, дитячий садок, педагогічний та 2 індустріально-технічних технікуми, соціально-економічна профшкола, ФЗУ. Навчання велося переважно російською мовою. Проте особливості національної політики визначали наявність українських та єврейських навчальних закладів. Як і в усій країні, у місті з 1931 року було запроваджено загальну семирічну освіту, а 1938 року повністю ліквідована неграмотність серед дорослого населення. У 30-ті роки подальший розвиток отримала система середньої спеціальної освіти. Спеціалістів середньої ланки у Мелітополі тоді готували технікуми - педагогічний, будівельний, шляховий, індустріалізації сільського господарства , військово-авіаційне училище, сільськогосподарська, бібліотечна, фельдшерсько-акушерська школи. Відповідно до постанови Ради народних комісарів УРСР від 22 червня 1930 р. відкривається інститут соціального виховання (реорганізований 1933 року в педагогічний). На базі технікума індустріалізації сільського господарства 1932 року створюється завод - втуз ім.ОГПУ, перейменований 1936 року в інститут інженерів-механізаторів сільського господарства. 22 серпня 1928 року Мелітопольський окружний виконавчий комітет прийняв рішення про організацію на Мелітопольщині науково-дослідного опорного пункта Млієвської дослідної станції, який започаткував Інститут зрошувального садівництва ім. М.Ф.Сидоренка.
Мережа медичних закладів міста 1925 року виглядала таким чином: 3 поліклініки (одна з них протималярійна), 5 лікарень, туберкульозний диспансер, 2 пологових будинки, 7 аптек. Збільшення чисельності населення Мелітополя, соціальна політика держави обумовили зростання кількості медичних установ різного профілю. Напередодні війни функціонувало вже 7 поліклінік, 11 медпунктів, 5 лікарень, 2 пологових будинки, водо- і грязелікарня, санітарно-епідеміологічна і протималярійна станції, протитуберкульозний диспансер.
Значну увагу міські органи влади приділяли культурній сфері. З середини 20-х років у Мелітополі працювали Народний дім, театр, 2 кінотеатри, 4 клуби, 8 бібліотек, краєзнавчий музей, міський парк (закладений 1927 року). До кінця 30-х років до названих культурно-освітніх закладів додалися 5 земських і 60 профспілкових клубів, 28 кіноустановок. Важливою подією в культурному житті міста стало відкриття 6 вересня 1937 року Малої Кагановичської дитячої залізничної дороги .
У довоєнні роки у місті працювало понад 20 місцевих добровільних спортивних товариств. Мелітопольські спортсмени займалися багатьма видами спорту, організовували спартакіади, турніри, велопробіги . На околиці Мелітополя був споруджений аеродром, організований аероклуб, у розпорядженні якого знаходилося 6 літаків, кілька планерів.
27 травня 1923 року відновилося видання щоденної газети, яка отримала назву "Советский путь" (з 1 січня 1924 перейменована в "Думку", а з 01.10.25 в "Радянський степ").
Активно розвивалося садівництво. Ще в 20-ті роки на місці колишніх приватних садів і земського розсадника була організована зональна науково-дослідна станція плодово-ягідного виробництва. 2 червня 1940 р. з Мелітопольського аеродрому в Москву вперше відправились 12 літаків з 4,5 тонами черешні.
Швидкий соціально-економічний розвиток Мелітополя перервала Велика Вітчизняна війна. З перших її днів розпочався призив мелітопольців на фронт, мобілізація на створення оборонних споруд, евакуація підприємств і спеціалістів у східні райони країни. 6 жовтня 1941 року місто окупували фашисти, почалися арешти, розстріли, угон до Німеччини. За роки окупації німцями із Мелітополя і Мелітопольського району в Німеччину було вивезено 10 699 осіб, вбито - 14 424 чол. Протидіяли окупантам підпільні групи Н.С.Красуцького, О.О.Костанка, О.П.Чугуноват і К.Ф.Хілько, а також підпільна організація українських націоналістів І.П.Курило-Кримчака.
З наближенням фронту до Мелітополя на правому березі ріки Молочної німці створили міцну оборонну лінію "Вотан". 26 вересня 1943 року радянські війська розпочали прорив ворожої оборони і 23 жовтня 1943 р. мелітопольці радісно зустрічали воїнів-визволителів.
Відразу ж після звільнення трудівники Мелітопольщини розпочали відбудову зруйнованого війною господарства. До кінця 40-х років відновлені та реконструйовані провідні підприємства міста перевищили довоєнний рівень виробництва. В 1950 році в Мелітополі нараховувалося 47 промислових підприємств, із них 16 - союзного та республіканського підпорядкування. Основною промислового розвитку стало машинобудування. Постійна модернізація виробництва, запровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу відображалося у розширенні асортименту продукції. Так, наприкінці 50-х років в Мелітополі налагоджено випуск силових агрегатів для автомобіля "Запорожець", промислових холодильних установок та іншої техніки. Поряд з машинобудуванням важливу роль у промисловому комплексі відігравала харчова та переробка промисловість.
Ріст економічного потенціалу міста в післявоєнний період визначив і зміни його зовнішнього вигляду. В 1948 році затверджується генеральний план забудови, згідно якого житлове будівництво мало здійснюватися у верхній, нагорній його частині. Саме тут у 50-80-і роки і виросли нові мікрорайони.
...Проголошення незалежності України у 1991 році визначило розвиток Мелітополя вже в складі самостійної суверенної держави. Історія міста продовжується.
М.В. Крилов, доцент,
кандидат географічних наук
кандидат географічних наук
Сторінка матеріалу: http://www.zounb.zp.ua/node/423
